Ендокринолог Неля Чернявська: мені завжди допомагає любов до людей

 

У структурі загальної захворюваності населення України ендокринні захворювання посідають одне з провідних місць. На жаль, рівень ендокринних хвороб має тенденцію до зростання. Адже сучасний стиль життя знижує адаптаційні можливості організму. Підступність цих захворювань полягає в тому, що людина не одразу усвідомлює, що вона хвора. Між тим, прихована небезпека може коштувати життя, оскільки від нормальної роботи ендокринних залоз залежить обмін речовин всього організму.

 

На Кіровоградщині кількість дорослих хворих з ендокринною патологією вже досягла 44 тисяч, а разом з дітьми таких пацієнтів нараховується аж 64 тисячі. Ендокринологічні відділення лікують усі хвороби ендокринних органів, а саме: цукровий діабет, ожиріння, всі захворювання щитоподібної залози, гормональні пухлини головного мозку, пухлини наднирників та інші захворювання цих залоз. Але в ендокринологічне відділення Кіровоградської обласної лікарні найчастіше потрапляють хворі на цукровий діабет та пацієнти з патологією щитоподібної залози.

 

Упродовж тривалого часу цим відділенням керує лікар вищої категорії Неля Чернявська. Ця привітна людяна жінка повністю віддається улюбленій справі. За багато років плідної праці вона повернула до повноцінного життя десятки тисяч пацієнтів. З Нелею Іванівною ми говорили про надання допомоги хворим і про те, як людям вберегтися від ендокринних хвороб.

 

— Якими є основні функції відділення ендокринології?

 

— У нашому відділенні хворих готують до проведення хірургічних операцій. Такою є світова практика. Без попереднього обстеження у ендокринологів хірургічні операції ніколи не проводять. Їх роблять тільки тоді, коли команда лікарів винесе відповідне спільне рішення. Після оперативного втручання хворих знову передають на спостереження до ендокринологічного відділення. Якщо ж видалений орган був уражений раковою пухлиною, то хворого передають на спостереження до онкодиспансеру. Там люди перебувають на обліку до п’яти років, після чого лікарі-ендокринологи лікувальних закладів області знову спостерігають за станом здоров’я хворих. Слід пояснити, що під час операції таким пацієнтам, як правило, повністю видаляють щитоподібну залозу, а потім вони проходять курси променевої терапії. Далі люди отримують замісне лікування, аби в організм у належній кількості потрапляли гормони, які раніше виробляв видалений орган. Водночас ендокринологи контролюють, щоб не було метастазів й не відбувалось поширення захворювання. Отже, замісна терапія проводиться одночасно зі стримуванням розвитку хвороби.

  

— Як люди потрапляють до вашого відділення?

 

— За направленням місцевих лікарень. В кожному райцентрі та у містах є лікарі-ендокринологи, які направляють до нас хворих. Дітей направляють до дитячої обласної лікарні, а дорослих до нас або до центральної міської лікарні Кропивницького, де в ендокринологічному відділенні також є 30 ліжок. Буває, що до нас безпосередньо звертаються люди без направлень, але з дозволу завідувача поліклінікою. Наприклад, коли у хворого вперше виявляють цукровий діабет з дуже високим рівнем цукру та ацетону в сечі. Оскільки такий стан є небезпечним для життя, цих людей госпіталізують. Хворі у свідомому стані потрапляють до нас, у несвідомому — до відділення інтенсивної терапії або навіть до відділення реанімації. Після нормалізації стану хворого, його переводять до ендокринологічного відділення, де йому підбирають дозу інсуліну, вчать, як правильно самостійно робити ін’єкції та як потрібно харчуватися.

Тому наше відділення виконує ще й навчальну функцію. У нас навіть є школа самоконтролю, тобто кімната, де двічі на тиждень збирається невеличка група пацієнтів, яким ґрунтовно роз’яснюють, як жити далі, щоб контролювати хворобу. Існує і спеціальна навчальна література (наочні посібники), де все вказано, що можна їсти діабетикам, що не можна, як краще приготувати собі їжу і наскільки підвищиться цукор в крові, якщо спожити той чи інший продукт. Це важливо, бо для людей з цукровим діабетом їжа є елементом лікування. Якщо після ін’єкції хворий не прийняв їжу, йому може стати погано, навіть можна знепритомніти. Зокрема, у нас ін’єкції інсуліну пацієнтам роблять лише тоді, коли у відділенні є можливість своєчасно прийняти їжу, яку приготовлено у лікарняному харчоблоці. А щоб наші пацієнти не пропустили прийом їжі, їх в обллікарні завжди обслуговують першими. Це стосується усіх процедур та консультацій у лікарів.

 

— Якою є статистика поширеності того чи іншого ендокринного захворювання?

 

— Наприклад, кількість захворювань на цукровий діабет становить від 2,5 до 4% усього населення області. На Кіровоградщині живуть 28 тисяч людей з діабетом, що становить 2,8 % від кількості населення. Відсоток виявлення патологій щитоподібної залози приблизно такий же, але насправді реально хворих людей виходить трішки менше — 16 тисяч. Адже не всі випадки змін у щитоподібній залозі є невідворотними. Ми ставимо таких людей на облік і перевіряємо стан їхніх залоз через кілька місяців. Буває, що надмірне вироблення залозою гормонів трапляється після недавно перенесеного захворювання, скажімо, пневмонії.

Кількість же всіх інших ендокринних захворювань у процентному відношенні на кілька порядків менше. Так, хворих на нецукровий діабет (патологія гіпофізу) в нашій області лише 82. На майже мільйон жителів області — це становить кілька тисячних відсотка. Але всі вони перебувають у нас на обліку та одержують безкоштовне лікування. А захворювань на пухлину залози головного мозку, яка виробляє гормон росту мозку (акромегалія), в області лише 16.

 

— Поясніть, чому у людей виникають ендокринні захворювання?

 

— Наприклад, дифузний токсичний зоб щитоподібної залози в медицині був описаний майже сто років тому. Це захворювання має аутоімунну природу. Досі точно невідомо, чому у деяких людей в організмі виробляються антитіла, які стимулюють посилену роботу щитоподібної залози. В результаті виникає отруєння організму надмірною кількістю вироблених гормонів. Симптомами захворювання є пришвидшення пульсу, втрата ваги, тремтіння внаслідок прискорення обміну речовин, відчуття жару, пітливість. При цих симптомах людина має негайно звернутися до лікаря. Для лікування в усіх країнах застосовують однакові медикаменти, відрізняються лише торгові марки. Методика хірургічного лікування вказаної патології теж є однаковою. 

 

— Як можна захиститися від захворювань щитоподібної залози?

 

— Вважається, що дефіцит йоду в організмі провокує виникнення вузлів у щитоподібній залозі. Вузлові зоби мають 4% населення земної кулі. А мільярд населення Землі живе в ендемічних зонах, тобто на територіях, де не вистачає йоду. Вся територія  України віднесена до зони йододефіциту. За результатами досліджень державної установи інституту ендокринології та обміну речовин, територія нашої області належить до зони йододефіциту легкого або помірного ступеня.

Аби уникнути цього захворювання, люди повинні завжди вживати йодовану сіль. Це найдоступніший засіб профілактики. Тобто вся сіль, яку ми застосовуємо для приготування страв, має бути йодованою. У 2014 році Дитячий міжнародний фонд презентував у Кіровограді обладнання для визначення йоду в продуктах. Його подарували одному з міських хлібозаводів, які випускали вироби із застосуванням йодованої солі.

У рекомендаціях нашим пацієнтам ми завжди радимо вживати йодовану сіль. А для жінок репродуктивного віку рекомендуємо проводити йодопрофілактику препаратами з йодистим калієм та селеном, цей мікроелемент також має профілактичну дію. Індивідуальні ж засоби профілактики для кожної категорії населення ми підбираємо персонально, залежно від їхнього віку та стану.

 

— А що ви можете порадити хворим на цукровий діабет?

 

— На профілактику цукрового діабету першого типу ми мало можемо вплинути, бо це є проявом захворювань імунної системи, спричинених різними факторами. В цьому випадку можемо лише профілактувати ускладнення хвороби. А ризик захворіти діабетом другого типу мають 85-90% людей після 40 років з певним ступенем ожиріння, ішемічною хворобою серця, які страждають на підвищення тиску та подагру. Цього можна уникнути, якщо людина правильно збалансовано харчуватиметься, зокрема, не зловживатиме смаженими та копченими стравами. Та якщо матиме достатнє фізичне навантаження, наприклад, 30 хвилин ходьби протягом доби. Для цього не потрібно щось особливе вигадувати, а просто сходити у магазин швидким кроком. У багатоквартирних будинках прогулюватись можна навіть не виходячи на вулицю, спускаючись та піднімаючись по сходинках під’їзду.

За статистикою, 30% працюючого населення України має ожиріння, а серед всього населення — кожен четвертий. Це є великим фактором ризику, оскільки на більшу вагу тіла організму людини доводиться виробляти більше інсуліну. Якщо ж до цього додаються підвищені холестерин та сечова кислота, що проявляється у вигляді подагри, то така людина має дуже високі шанси захворіти на цукровий діабет. Ці ризики ще більше підвищує спадковість захворювання та вік після 45 років, коли людина витрачає значно менше енергії, ніж замолоду.

 

— Що ви можете сказати про колектив відділення?

 

— Загалом у нас дуже стабільний колектив. Плинності кадрів майже немає. І денні, і нічні зміни  повністю укомплектовані працівниками. Їх ми постійно навчаємо, бо під час приступів зниження цукру в крові у хворих на цукровий діабет медсестра має швидко зрозуміти, що саме відбувається. Щоб пацієнт не знепритомнів, медсестра має напоїти хворого солодким чаєм чи покласти мед за щоку та викликати чергового лікаря.

Тому колектив у нас навчений, високопрофесійний. Всі лікарі мають категорії і навчаються далі, вони завжди цікавляться усіма новими методиками лікування. Можна сказати, що у нас склалася дружна команда. Тим людям, які залишаються на нічне чергування, я абсолютно довіряю, бо знаю, що у нас завжди  підтримуватиметься порядок. Адже чимало наших працівників протягом десятиліть працюють тут. А молоді працівники вчаться у старших.

 

— Скільки часу ви тут працюєте?

 

— З 1982 року, тобто вже 36 років. Сюди прийшла одразу після закінчення Вінницького медичного інституту. Отже я все життя працюю в цьому відділенні, а завідую з 1994 року. Робота настільки захоплює, що в мене навіть не виникає думки займатися чимось іншим. Я вважаю, що  виконую свою місію перед людьми.

 

— Що саме ви хотіли б поліпшити?

 

— Ми лікуємо хворих за українськими протоколами, які майже однакові з європейськими. Медикаменти та методи досліджень у цих протоколах однакові.

Зараз у світі постає питання про запровадження молекулярної діагностики ракових пухлин щитоподібної залози. Це завтрашній день медицини і, можливо, вже через кілька років такі методи почнуть реалізовувати на практиці. Мені хочеться долучитися до нових методів.

Якщо казати про лікування ожиріння, то на певних стадіях цього захворювання, зокрема при ІІІ ступені, доцільно проводити тільки хірургічне втручання. Хірурги обласної лікарні вже пройшли відповідне навчання і найближчим часом планують робити такі операції. Нашим пацієнтам ці операції потрібні, бо далеко не всі з них мають змогу поїхати до столиці. Це допоможе усім тим, хто через надмірну вагу тіла ніколи не виходить з дому. Після операції такі люди стануть повноцінним членами суспільства.

Водночас, у нас є чимало корисних запроваджень. Так, ми співпрацюємо з кафедрами медичних інститутів. У нас є кабінет діабетичної ступні, де співпрацюють судинний хірург, ендокринолог і травматолог. Рішення щодо лікування ускладнень діабету, які проявляються на нижніх кінцівках, ми приймаємо усі разом. Все у нас робиться колегіально. Бо люди різні, кожен має притаманний лише йому букет захворювань, і це потрібно враховувати при лікуванні.

 

— Що полюбляєте робити у вільний час?

 

— Я люблю зустрічатися з друзями. І все ж більшу частину вільного часу присвячую вивченню медичної літератури. Мені навіть буває шкода витрачати час на читання художньої літератури, бо можу щось пропустити у медицині. Не лише в ендокринології, а в різних галузях медицини. Можливо, на чиюсь думку, це не зовсім правильно, але я так живу і відчуваю від цього задоволення.

Інтересу до своє професії я досі не втратила, незважаючи на довгі роки праці. Ендокринологія змінюється дуже швидко. Наприклад, останні дослідження по цукровому діабету були оприлюднені у 2009 та у 2014 роках. Далі у 2017 році американська діабетична асоціація прийняла свої протоколи лікування. Якщо не ознайомлюватися зі змінами, відстанеш від передового досвіду на ціле століття. Кажуть, що непрочитані книги вміють мститися. У цій фразі є рація, бо, якщо лікар щось пропустив, він не може надати повноцінну допомогу хворим.

 

— У вас медична родина?

 

— Мій чоловік теж лікар. Він працює в нашій лікарні, завідує приймальним відділенням. А наша дочка не медичний працівник, вона має економічну і водночас педагогічну освіту. Мої ж батьки не були медиками. Вони все життя пропрацювали у селі. Старша сестра — ветеринарний лікар. Але я стала лікарем не за її прикладом, а, мабуть, через те, що змалку мала покликання лікувати людей. Пам’ятаю, коли в дитинстві подружки моєї сестри грали в лікарів, то я в них завжди була пацієнткою. А мені хотілося, щоб і я когось лікувала. І так сталося, що справжнім лікарем в нашій родині стала саме я. А тепер вже і медсестри є серед родичів, і зараз моя племінниця вступає до медичного коледжу. Не знаю, чи за моїм прикладом… Але для мене це покликання. Я не жалкую за жодною секундою, яку прожила у медицині. Це моє.

 

— Ви щаслива людина?

 

— Мабуть, так. Коли я дізналася, яку формулу щастя вивели британські вчені, то дуже здивувалася, бо робила це і без їхніх порад. Одна з порад — будьте вдячними. Я завжди дякую Богу за те, що я прожила попередній день і що у моїй родині все нормально. Інша порада — усміхайтеся. Посмішка є моєю зброєю, саме з неї я починаю спілкування з людьми, бо так легше встановити контакт.

Британці також радять робити добро. А моє кредо в житті — любити людей. Коли така любов є, то й з людьми легше знайти спільну мову, легше достукатися до їхньої свідомості, пояснити, що слід робити. Адже до мене люди приходять у шоковому стані зі своїм болем. Шоковані тим, що в них знайшли захворювання, яке накладає суворі обмеження на їхні звички. Тож людину потрібно вивести з шоку, пояснити їй, що це не катастрофа, що із хворобою  можна жити. Любов до людей завжди мені допомагає. Я можу фізично виснажитися, але якщо протягом дня зробила якусь добру справу, то відчуваю задоволення від життя.

 

Віталій Ніколаєвський